Можливо, тому, що уже шістнадцять…

Можливо, тому, що уже шістнадцять…

( етюд)

      У ці осінні дні вся природа, замріяна, здається насолоджується сонячними променями, що стають дедалі холоднішими. Мріють над ставком довгокосі верби, вдивляючись у срібло легких хвиль, то в жовту каламуть води. Понад ставком в’ється стежка, яка багато разів, не зрозуміло чому, приводила мене саме сюди. Вона, мов змійка, звивається поміж травами: то сховається, то вигляне своєю блискучою спиною… Стежка біжить поперед мене до берега. Старезний пень дерева по-старечому люб’язно посміхається, запрошуючи спочити. Я вмощуюся зручніше і починаю розмовляти. Говорю подумки з вербами, що обступили ставок, з кущами лози, що вгніздились біля самої води. Аж ось посланець літа – метелик. Несе на своїх крильцях-пелюсточках завмерлі кадри сонячного літа. Продовження

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

…Війна увірвалася в наше життя

   …Війна увірвалася в наше життя

Ту стареньку бабусю я побачила в осінньому парку. Вона сиділа згорбившись, але обличчя її було на диво чисте й усміхнене. Я чекала на друзів, проте не стрималась і підійшла до неї. Важко згадати, як зав’язалася наша розмова, та її розповідь про власне життя я пам’ятаю. І слухала ше життя раптово. Я тоді ще була маленькою й не усвідомлювала всього. Спогади ніби покриті туманом. Відразу й не згадаєш. Адже в повсякденному житті про ті страшні часи намагаєшся не думати. Але цей випадок я запам’ятала на все життя. Тоді в селі почали говорити, що поряд з лісом розбився літак. Усі виходили на вулицю і тихо перемовлялися. А старенький дідусь, почувши новину, пішов до місця трагедії. Односельці його відмовляли, адже там могли з’явитися німці, та старенький не слухав. Через деякий час дідусь повернувся. Усі притихли. Він ніс тіло пілота до себе додому. Потім спалив усі документи воїна. А самого льотчика поховав у садку. Тим часом до села увірвалися фашисти. Вони допитувалися, де пілот, чи живий. Але ніхто не зізнавався. Усі розуміли, що якби вороги отримали тіло, то просто познущалися б з нього… Продовження

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Найкраще свято

Найкраще свято

(оповідання)

Весна запалила сонце на світанку, річку розлила з берегів, одяглась у квітучу вишиванку й заспівала шелестом гаїв. Кує зозуля на старій груші, гудуть бджоли, надокучливі хрущі, а над молоденьким квітково-трав’яним килимом миготять різнобарвні метелики.

Вдихаючи чисте весняне повітря, з гарним настроєм іду до школи. Я давно просила у мами, щоб вона купила мені джинсовий комбінезон. І ось нарешті, коли почалися знижки, мені його придбали. Відразу ж одягла, щоб вразити дівчат. Усю дорогу я милувалася своїм відображенням у вітринах і уявляла, як усі будуть мацати мою обновку і заздрісно зітхати… Продовження

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Шабля

Шабля

(оповідання)

           Сьогодні Денис, Юрко та Сашко вирішили  знайти  справжню козацьку шаблю, що, за словами жителів села,  до цього часу висить у покинутій хатині серед лісу. Хлопці боялися, що дадуть батьки їм березової каші. Але осоромитись перед Сашком, гостем з міста, не хотіли. Вирушили.

Відразу за селом стежка була широкою, а далі вужчала, аж поки зовсім не загубилася у духмяних некошених травах. Ліс зустрів хлопців насторожено. Вітер стогнав у верховітті. Усе частіше зустрічалося зламане гілля, поодинокі сухі дерева, схожі на монстрів. І ось з глибини визирнула пустими очима-вікнами стара, вросла в землю хатина. Колишній тин переплівся з густим пагінням бузини. Лише там, де колись була хвіртка, хлопці побачили витоптану стежку. Старі ржаві петлі ніби стогнали чи то від болю, чи то від протягу. На даху, порослому бур’янами, сидів ворон. Продовження

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Крим-Українська земля.

Це питання стало чи не найактуальнішим останнім часом…Безпосередньо з тієї миті,коли  Крим було окуповано російськими військами. Тиск наших «добрих»  сусідів просто вражає-це ж треба наскільки не поважати людей,щоб абсолютно з сумлінним виглядом розповідати казочки на увесь світ!..Особливо наголошуючи  -Крим -«исконно русская  територия» . Це вам для розігріву – найсмішніший міф про Крим, яким орудують, мабуть, тільки ті, хто історії не знає взагалі. Але таких, виявляється, неймовірно багато.

Давайте ж ,щоб розібратись з наболілим,зробимо екскурс в історію. Крим приєднали до Росії в 1783 році, дев’ять років після того, як Росія відвоювала Кримське ханство у Османської імперії, зробивши його своїм протекторатом. Лікбез  пише: «Росія (у формі Російської імперії та СССР) володіла  Кримом трохи більше 200 років (а при точному підрахунку і того менше), що взагалі смішно на тлі татарсько-турецького чи візантійського панування. Рахуйте самі: до складу Російської імперії Крим увійшов в 1783 році і залишався до 1920 року з перервою на 1917 і 1918 рр., тобто 135 років. Під контролем радянської Росії (у різних формах) Крим  знаходився в 1917 р. і з 1920 по 1954 рр. з перервою в 1941-1944 рр., тобто 32 роки. Всього виходить 167 років. Навіть якщо додати 37 років перебування Криму у складі УССР (1954-1991), то в сумі набирається 204 роки – невеликий, загалом, термін, а без «українського» періоду взагалі сміхотворний. Монголи керували Кримом 202 роки (1239-1441), Кримське ханство існувало на півострові 342 роки (1441-1783), а Візантія контролювала Крим взагалі більше 650 років (з 530-х рр. До 1204 г.) Виникає  питання:чому б це Туреччині не виявити  цікавість стосовно  « споконвічних  володінь Османської імперії?» Можливо справа у рівні культури, цивілізованості ,шляхетності врешті решт.

Добре,візьмемо національний чинник. Ніякого постійного слов’янського населення в Криму ні в давнину, ні в ранньому середньовіччі не було – відсутні будь-які археологічні чи письмові джерела, здатні підтвердити цю теорію. Слов’яни-купці і слов’яни-невільники зафіксовані на півострові не раніше XI-XIII ст. Це, строго кажучи, визнавали навіть у пізній совєтський період. І. Піоро у своїй роботі «Кримська Готія» присвятив цілий розділ зазначеній проблемі і зробив висновок, що всі спроби знайти ранніх слов’ян в Криму «носили тенденційний, іноді навіть псевдонауковий характер.

Росіяни почали населяти помітну частину півострова тільки в другій половині XIX століття, а більшістю стали лише в XX столітті. Як видно з головної праці з демографії півострова – книги Я.Водарського та ін. «Населення Криму» – росіяни з кінця XVIII століття і до 1850 року дорівнювали 5% (± 1%) населення, а до 1858 року їх стало 12% з лишком. Лише до 1897 року росіяни  почали дорівнювати третині населення Криму (і все одно татар було більше), і тільки до 1917 р. їх стало більше  половини. Так що «російський» Крим – продукт останнього  століття».

Спробуємо згадати,як саме відбувся національний перелом у російську сторону. Примусова депортація кримських татар розпочалась навесні 1944 року. Було депортовано близько 190 тис. до Узбекистану,Казахстану,Марійської АРСР і на Урал,цей процес відбувався у нелюдських умовах,а у 1945 р. кількість депортованих було збільшено за рахунок солдатів і офіцерів радянської армії (зрадниками). Були виселені з Криму і представники інших народів-61 тис. кримських німців,12,4 тис. болгар,15 тис греків,9.6 тис вірмен…

І якщо дивитись правді у вічі-то це саме ті народи,що мали право на Крим,як свою етнічну батьківщину.

А що ж ми бачимо нині-кримські татари знову зайві на своїй прабатьківщині,що уже говорити  про українців,у яких незаконно було анексовано частину території!..Знову повернемось до історії, чи ми , бувало,і самі не ошукали Росію,забравши незаконно у неї Крим? Передача Криму – колегіальне рішення радянської верхівки. Керував  радянським урядом Г. Маленков – ідейний сталініст і противник Хрущова, він організовував фактичну частину передачі, а підписи на документах ставив формальний глава Союзу – Голова Президії Верховної Ради СССР К. Ворошилов. Передача Криму і відповідні зміни до Конституції внесені Законом Верховної Ради СССР – вищого органу управління країною, так що навіть якщо він вийшов за межі своїх повноважень, поправити його було нікому». Підтвердженням вищесказаного служать Постанова Президії ВР УрСР від 05.02.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української ССР», Указ Президії ВР СССР від 19.02.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УССР», Закон СССР від 26.04.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української ССР», а також Конституція РРФСР (1978), де Криму і Севастополя немає, і Конституція УССР (1978), де Крим і Севастополь є. Хоча дійсно-на той час  за етнічним складом росіяни становили-71,4%,частина росіян не вважала себе українськими громадянами,як себе цілком природно сприймають представники різних етносів у складі європейських національних держав.

Тим не менш, існує думка, що в процедурі прийняття вищевказаних документів та рішень були допущені порушення. Наприклад, що поправки до Конституції, що дозволяють змінювати межі РРФСР, прийняли тільки після того, як прийняли рішення про передачу Криму Україні. Чи є це підставою стверджувати, що Крим ніколи і не був українським? Я думаю, мало хто в це реально вірить, навіть серед найбільш затятих «кримнашистів». 60 років Крим був у складі України, і ніхто в Кремлі не оскаржував правомірність цього. Підписав же Медведєв з Януковичем у 2010 році договір оренди порту в Севастополі, в якому йдеться про «перебування Чорноморського флоту на території України». Значить визнавали цю територію такою. І в цьому, чомусь, ніхто не сумнівався, поки не трапився Майдан..

Тому цілком слушною є думка прем’єр-міністра  Арсенія Яценюка: Кримський півострів був і є українською територією і наші діти чи онуки його повернуть. На думку прем’єра, «швидкої і простої відповіді, як повернути Крим зараз не існує, але основне те, що анексія Криму ніким не визнана» . І справді важко ,мабуть,знайти українця,який би вважав Крим не нашою,а чужою землею.

І ще хотілось би зазначити,що дуже гірко і прикро дивитись на те,як братські словянські народи стають маріонетками в руках амбітних політиків.Схаменіться! Як ми взагалі докотились до такого середньовіччя? Скільки часу йти до демократії,до кращого життя,,скільки крові було пролито нашими предками ,і що,,то все дарма ?
То ж маємо надію,що питання з Кримом вирішиться мирним шляхом. Бо війна,як писав Вольтер, найбільший злочин,який навіть перемога не виправдовує.

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Подяка

Новий рік — таємниче, загадкове свято. Напередодні цього дня навіть дорослі очікують на дива та чарівні подарунки. А про дітлахів годі й казати. Але чари, на жаль, можливі лише у казці. Тому не можна придумати кращого подарунка для всіх школярів, ніж новорічна казка, у якій вони самі стають учасниками подій.

Урочисто та весело провели Старий рік та зустріли Новий учні та вчителі нашої школи. Приготування до свята розпочалися заздалегідь.

У 2015 році   учням Лохвицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 пощастило, адже знайшлися небайдужі люди, які допомогли здійснитися дитячим мріям.

Радість свята відчули учні 1-2 класів нашої школи  ще 17 грудня, адже солодкий Святий Миколай не обминув  їх, прийшовши з подарунками і найкращими побажаннями. А спорядили Святого Миколая з солодкими пакунками  голова районного осередку партії «Батьківщина» Власенко Анатолій Миколайович та заступник голови Лохвицької районної ради Демчук  В’ячеслав Іванович.

Лохвицька міська рада не залишила без свята дітей пільгових категорій: 87 учнів школи отримали прекрасні подарунки на Новий рік.

Незабутні враження подарували учням школи працівники Лохвицького будинку культури та центру дитячої і юнацької творчості, які  запросили  дітей   до  чарівної мандрівки у казку. На сцені ожили герої літературних творів: Снігова королева із Донькою, Король і Принц, Ключниця, Сніговики і звичайно Дід Мороз та Снігуронька.

Торбина у Діда Мороза не була порожньою на Новорічних ранках, вечорі відпочинку для старшокласників завдяки  приватним підприємцям Панченко Наталії Володимирівні  , Всякої Вікторії Сергіївни, Пономаренка Миколи Івановича , Біланової Світлани Сергіївни, Ярмоленка Павла Дмитровича.

Приємною несподіванкою для  школи стали 50 подарунків, які закупив для переможців районних олімпіад та конкурсів небайдужий вдячний батько нашого колишнього учня, Павліченка Владислава.  Олександр Миколайович вже два роки поспіль не залишається байдужим до шкільних проблем із щирим серцем та відкритою душею дарує обдарованим дітям подарунки на Новий рік.

Педагогічний та учнівський колективи школи щиро дякують всім за допомогу  і підтримку, за те, що Ви подарували нашим дітям солодке свято.      Від усього серця бажаємо Вам здоров’я,   миру,

злагоди, взаєморозуміння, душевного спокою та достатку.

Хай Господь сторицею віддячить за Ваше розуміння,

підтримку і за частку душі, подаровану нам.

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Етюд

Вечірня зіронька зійшла на небо. Діти лягли спати, а за кухонним столом продовжували розмову батьки.

– Майже чверть зарплатні вираховують, – жалівся батько.

– А чим же платити пенсії, допомоги? – намагалася заспокоїти себе і чоловіка мама Оля.

– Чуєш, Тофіку, а чому не всі гроші отримує тато? – тихо запитала менша сестричка, схилившись зі свого ліжка.

–  Я сам не все розумію, та все ж спробую пояснити, – відповів старший брат, – от уявляєш…

Глафірка вслухалась у малознайомі слова, намагалась зрозуміти, а оченята поволі заплющувались.

Аж  раптом простелилась дорога, з-поміж густих верховіть світило сонце.

Тофік і Глафірка  потрапили у країну « Без податків». Усе в ній було світле, яскраве, різнобарвне, але тут, чомусь, було невесело. Мешканці ходили сумні та непривітні.

Діти підійшли до однієї бабуні-ельфа, що сиділа на пеньочку біля хатинки і запитали : „ Чому  ви всі такі ? Що з вами ? “. Вона, оглянувши гостей, відповіла: „ Ми живемо так багато років. Мешканці цієї країни давно вже не знають, що таке радість чи сміх. Тут усе зачинилось: школи, лікарні, заводи, підприємства, фабрики, магазини, бібліотеки, нікому не хочеться працювати. Колись наші мешканці були найпрацьовитіші, але зараз нічого не залишилось з тієї країни“. Тофік і Глафірка, почувши розповідь ельфині, зрозуміли, що в країні не платять податків і нема грошей у державі, за які можна було б відновити повноцінне життя. Агнесія ( так звали ельфиню) запросила гномів до себе в будинок, адже насувалася темна ніч і дітлахам потрібно було відпочивати.

Зайшовши до  кімнати, Тофік і Глафірка здивувалися. Тут було так гарно і так мило, що аж перехоплювало подих, а ще пахло смачнючими суницями. Дівчинка, зайшовши до зали, ахнула. Вона в житті ще не бачила стільки квітів. Були і троянди, і ромашки, і орхідеї, і навіть її улюблені квіти – лілеї. Вона підійшла до бабусі Агнесії і попрохала: „ Будь ласка, подаруйте мені одну з цих прекрасних лілій “. Ельфиня посміхнулась і сказала, що дасть квіти, але попросила допомогти їй урятувати країну. Тофік теж знайшов собі заняття. У кутку світлиці стояла велика модель човна. Вона нагадувала йому про татка, тому що він розповідав сину багато історій про човники.

Після довгих і приємних оглядин кімнат, бабуся запросила дітлахів на вечерю. Добре поївши, малі полягали спати, пообіцявши Агнесії, що допоможуть повернути радість у країну. Щоб дітлахи швидше заснули, ельфиня розповідала  про державу, яка була раніше. „ Колись давно, коли я  маленькою була, наша країна називалася « Податкова ». Тому, що ельфи не лінувалися, регулярно сплачували податки, і у нас були розвинені різні галузі. Усі мешканці плідно  працювали і приносили гроші в країну. Але одного разу один з жителів (його звали Вамбос ) розгнівався і сказав, що без праці і податків можна обійтися і вижити. Його підтримали інші жителі і наша країна після цього занепала. Що далі сталося ви вже знаєте.“ Розповівши цю історію, бабуся побажала  доброї ночі і пішла теж спати. Уночі уві сні  Глафіра побачила, як можна повернути жителів країни « Без податків » до роботи.

Рано-вранці дітлахи, поснідавши полуничним пюре, взялися до роботи.

Спочатку вони сходили до сусідів бабуні Агнесії і розповіли їм, що працювати дуже весело і потрібно. Глафірка і Тофік попрохали їх, щоб вони прийшли завтра на галявину біля школи.  Після цього гості пішли по всій          країні і розповідали ельфам про  наміри відновити життя. Діти-ельфи знову б навчалися, але як говорив Тофік: « Немає навчання без оподаткування ».

Наступного дня всі жителі зібралися біля лісової школи і там почали обговорювати питання. Перш за все вибрали ельфа, який керуватиме країною, а потім того, хто збиратиме податки в державі. Після цього всі взялися до роботи. Ельфинята повернулися до навчання. Але ж книг не було, тому жителі, у яких вони були, принесли їх у школу. Ті, хто працював на фабриках, заводах, у лікарнях тощо теж повернулися до роботи. У країні знову запанувала праця і любов. Податки, які сплачували в державу, пішли на виробництво книг, ліків, меблів, продуктів, також на виплату зарбітної плати . Усі повернулися до звичайного, веселого та цікавого життя.

Країна « Без податків » знову стала « Податковою ». Злидні закінчилися, і розпочалося багате життя. Після довгої та цікавої подорожі Глафірка і Тофік дійшли висновку: „ Без податку немає в країні порядку! “

…Пробудження дітей було надзвичайно веселим. Вони не просто пережили цікаві пригоди, а й отримали нові знання.

Гармаш Лідія

Опубліковано в категорії: Виховна робота, Виховні заходи | Залишити коментар

Лохвицька ЗОШ №2 гостинно зустріла вчителів української мови та літератури

11 листопада 2015 року на базі РМК відбулося засідання районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури.

Скачати матеріали для підготовки до конкурсу “Учитель року – 2016”

Опубліковано в категорії: Агенція новин | Залишити коментар

Паспорт здоров’я

docПаспорт здоров’я   37 KB

Опубліковано в категорії: "Школа сприяння здоров'я" | Залишити коментар

“Школа сприяння здоров’я”

1

Здоров`я – це стан повного фізичного, духовного  і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

(Всесвітня організація охорони здоров`я)

Місія – «Навчального закладу – школи сприяння здоров’ю»

Створення системи сукупності умов, що могли б максимально сприяти формуванню здорової (фізично, психічно, духовно), компетентної, соціально-адаптованої і соціально-творчої особистості учнів з досить високою потребою в самореалізації і самовдосконаленні з гуманістичним світоглядом і почуттям відповідальності за долю своєї країни.

pptСкачати презентацію “Школа сприяння здоров’я”5.22 MB

Опубліковано в категорії: "Школа сприяння здоров'я" | Залишити коментар