Це питання стало чи не найактуальнішим останнім часом…Безпосередньо з тієї миті,коли Крим було окуповано російськими військами. Тиск наших «добрих» сусідів просто вражає-це ж треба наскільки не поважати людей,щоб абсолютно з сумлінним виглядом розповідати казочки на увесь світ!..Особливо наголошуючи -Крим -«исконно русская територия» . Це вам для розігріву – найсмішніший міф про Крим, яким орудують, мабуть, тільки ті, хто історії не знає взагалі. Але таких, виявляється, неймовірно багато.
Давайте ж ,щоб розібратись з наболілим,зробимо екскурс в історію. Крим приєднали до Росії в 1783 році, дев’ять років після того, як Росія відвоювала Кримське ханство у Османської імперії, зробивши його своїм протекторатом. Лікбез пише: «Росія (у формі Російської імперії та СССР) володіла Кримом трохи більше 200 років (а при точному підрахунку і того менше), що взагалі смішно на тлі татарсько-турецького чи візантійського панування. Рахуйте самі: до складу Російської імперії Крим увійшов в 1783 році і залишався до 1920 року з перервою на 1917 і 1918 рр., тобто 135 років. Під контролем радянської Росії (у різних формах) Крим знаходився в 1917 р. і з 1920 по 1954 рр. з перервою в 1941-1944 рр., тобто 32 роки. Всього виходить 167 років. Навіть якщо додати 37 років перебування Криму у складі УССР (1954-1991), то в сумі набирається 204 роки – невеликий, загалом, термін, а без «українського» періоду взагалі сміхотворний. Монголи керували Кримом 202 роки (1239-1441), Кримське ханство існувало на півострові 342 роки (1441-1783), а Візантія контролювала Крим взагалі більше 650 років (з 530-х рр. До 1204 г.) Виникає питання:чому б це Туреччині не виявити цікавість стосовно « споконвічних володінь Османської імперії?» Можливо справа у рівні культури, цивілізованості ,шляхетності врешті решт.
Добре,візьмемо національний чинник. Ніякого постійного слов’янського населення в Криму ні в давнину, ні в ранньому середньовіччі не було – відсутні будь-які археологічні чи письмові джерела, здатні підтвердити цю теорію. Слов’яни-купці і слов’яни-невільники зафіксовані на півострові не раніше XI-XIII ст. Це, строго кажучи, визнавали навіть у пізній совєтський період. І. Піоро у своїй роботі «Кримська Готія» присвятив цілий розділ зазначеній проблемі і зробив висновок, що всі спроби знайти ранніх слов’ян в Криму «носили тенденційний, іноді навіть псевдонауковий характер.
Росіяни почали населяти помітну частину півострова тільки в другій половині XIX століття, а більшістю стали лише в XX столітті. Як видно з головної праці з демографії півострова – книги Я.Водарського та ін. «Населення Криму» – росіяни з кінця XVIII століття і до 1850 року дорівнювали 5% (± 1%) населення, а до 1858 року їх стало 12% з лишком. Лише до 1897 року росіяни почали дорівнювати третині населення Криму (і все одно татар було більше), і тільки до 1917 р. їх стало більше половини. Так що «російський» Крим – продукт останнього століття».
Спробуємо згадати,як саме відбувся національний перелом у російську сторону. Примусова депортація кримських татар розпочалась навесні 1944 року. Було депортовано близько 190 тис. до Узбекистану,Казахстану,Марійської АРСР і на Урал,цей процес відбувався у нелюдських умовах,а у 1945 р. кількість депортованих було збільшено за рахунок солдатів і офіцерів радянської армії (зрадниками). Були виселені з Криму і представники інших народів-61 тис. кримських німців,12,4 тис. болгар,15 тис греків,9.6 тис вірмен…
І якщо дивитись правді у вічі-то це саме ті народи,що мали право на Крим,як свою етнічну батьківщину.
А що ж ми бачимо нині-кримські татари знову зайві на своїй прабатьківщині,що уже говорити про українців,у яких незаконно було анексовано частину території!..Знову повернемось до історії, чи ми , бувало,і самі не ошукали Росію,забравши незаконно у неї Крим? Передача Криму – колегіальне рішення радянської верхівки. Керував радянським урядом Г. Маленков – ідейний сталініст і противник Хрущова, він організовував фактичну частину передачі, а підписи на документах ставив формальний глава Союзу – Голова Президії Верховної Ради СССР К. Ворошилов. Передача Криму і відповідні зміни до Конституції внесені Законом Верховної Ради СССР – вищого органу управління країною, так що навіть якщо він вийшов за межі своїх повноважень, поправити його було нікому». Підтвердженням вищесказаного служать Постанова Президії ВР УрСР від 05.02.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української ССР», Указ Президії ВР СССР від 19.02.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УССР», Закон СССР від 26.04.1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української ССР», а також Конституція РРФСР (1978), де Криму і Севастополя немає, і Конституція УССР (1978), де Крим і Севастополь є. Хоча дійсно-на той час за етнічним складом росіяни становили-71,4%,частина росіян не вважала себе українськими громадянами,як себе цілком природно сприймають представники різних етносів у складі європейських національних держав.
Тим не менш, існує думка, що в процедурі прийняття вищевказаних документів та рішень були допущені порушення. Наприклад, що поправки до Конституції, що дозволяють змінювати межі РРФСР, прийняли тільки після того, як прийняли рішення про передачу Криму Україні. Чи є це підставою стверджувати, що Крим ніколи і не був українським? Я думаю, мало хто в це реально вірить, навіть серед найбільш затятих «кримнашистів». 60 років Крим був у складі України, і ніхто в Кремлі не оскаржував правомірність цього. Підписав же Медведєв з Януковичем у 2010 році договір оренди порту в Севастополі, в якому йдеться про «перебування Чорноморського флоту на території України». Значить визнавали цю територію такою. І в цьому, чомусь, ніхто не сумнівався, поки не трапився Майдан..
Тому цілком слушною є думка прем’єр-міністра Арсенія Яценюка: Кримський півострів був і є українською територією і наші діти чи онуки його повернуть. На думку прем’єра, «швидкої і простої відповіді, як повернути Крим зараз не існує, але основне те, що анексія Криму ніким не визнана» . І справді важко ,мабуть,знайти українця,який би вважав Крим не нашою,а чужою землею.
І ще хотілось би зазначити,що дуже гірко і прикро дивитись на те,як братські словянські народи стають маріонетками в руках амбітних політиків.Схаменіться! Як ми взагалі докотились до такого середньовіччя? Скільки часу йти до демократії,до кращого життя,,скільки крові було пролито нашими предками ,і що,,то все дарма ?
То ж маємо надію,що питання з Кримом вирішиться мирним шляхом. Бо війна,як писав Вольтер, найбільший злочин,який навіть перемога не виправдовує.
