Ми приходимо в цей світ уже особливими. Нам надано вміння мислити: спостерігати, аналізувати побачене, розрізняти добро і зло і робити певні висновки. Який прекрасний цей світ. Поруч батьки, які посміхаються, іноді сварять, а потім міцно притискають до грудей і кажуть, як вони люблять нас.
Ідуть роки. Наші уявлення дещо змінюються. Світ уже не схожий на казку, де добро завжди перемагає зло. Ми перестаємо бачити тільки хороше: дитинство минає. Аж ось ми зустрічаємося з реальністю. А вона, на жаль, не завжди така сонячна і безпроблемна, якою б ми хотіли її бачити. Але ж ми люди розумні (?!), творці своєї долі, ми самі можемо змінити власне життя, зробити його кращим для себе і для оточуючих. Так нас навчають у школі!
Кожен з нас мріє про багате, цікаве, сповнене вражень і пригод життя у чистій, безпечній країні. Хочеться усе це отримати уже в готовому варіанті, як у дитинстві. Проте, здається, ні, скоріше я переконана, що все це ми повинні робити самі. Часто чую звинувачення в бік влади, яка не дбає про народ, опікується власними інтересами. Хтось із видатних говорив: «Народ має таку владу, на яку заслуговує». Невже українці настільки погані? Невже за всю історію боротьби за нашу незалежність, ми не маємо права на гідну владу? До яких пір народ вилами здобуватиме владу для своїх «поводирів», а потім тими ж вилами отримуватиме « подяку»? Стає лячно від періодичного повернення до влади брюховецьких (Як на мене, то Чорна рада повторюється більшою чи меншою мірою на кожних чергових чи позачергових виборах в Україні). Згадуючи події на Майдані, Помаранчеву революцію чи гібридну війну в зоні АТО, проводиш паралель з Коліївщиною. Невже колесо історії принесе нам Третю світову?
Ні! Цьому має прийти край. Наші батьки сподіваються, що ми, молоде покоління, змінимо ситуацію, побудуємо омріяну, вільну, багату Україну, бо занадто висока ціна пролитої крові.
З 18 років ми починаємо приймати рішення, які мають певні наслідки, за які ми самі ж нестимемо відповідальність. Нас виховали достойними сильними людьми, яких невдачі змушують рухатись вперед, шукати недоліки у своїх діях і виправляти їх, а згодом і досягати своєї мети, слабших поразка ламає. Саме в таких ситуаціях нам потрібен той, хто може підтримати нас, повірити у наші сили, змусить нас рухатись вперед.
Ось що я хочу сказати: кожному з нас потрібна підтримка з боку тих, кому ми довіряємо. Сьогодні – батьки, учителі, друзі. А завтра – влада, якій ми дали право керувати нашою державою.
Тож найважливішим завданням сучасного молодого покоління є бажання і вміння максимально володіти інформацією, розуміти те , що відбувається навколо, знати, як збудувати власну кар’єру законним шляхом, досягти визнання і успіху. Тоді, переконана, буде з кого обирати справжніх президентів, яким можна буде доручити вирішувати долю нашої держави. Тоді кожен громадянин буде пишатися тим, що віддав свій голос в ім’я щасливого майбутнього однієї з найперспективніших країн світу.
Я в це щиро вірю. І це обов’язково станеться!
Почнімо змінюватись: станьмо кращими, добрішими, розумнішими, приборкаймо бажання влади, грошей, живімо по совісті, щоб наші батьки пишались своїми дітьми. Збережімо нашу країну, її незалежність,за яку так довго боролись наші предки. Хай майбутні покоління з гордістю скажуть: «Я ЖИВУ В УКРАЇНІ!»
