Відеонавчання – ідея далеко не нова і свого часу була дуже поширена в Радянському Союзі при підготовці фахівців специфічних професій: танкістів, пілотів, інженерів, космонавтів. Тобто в тих галузях, де застосовувалися значні матеріально-технічні ресурси або їх необхідна кількість була недостатньою чи обмеженою. Наприклад, ще в 30-х роках XX століття відеоуроки застосовували для навчання пілотів літаків в Радянському Союзі і фашистській Німеччині. Були створені студії для зйомок навчальних фільмів (Центрнаучфільм, Київнаучфільм, Лєннаучфільм, Союзвузфільм). У 60х – 80х роках в СРСР університетські лекції періодично транслювалися по телебаченню.
Незважаючи на високу ефективність (засвоєння відеоінформації із звуковим супроводом = 51% після першого ж перегляду, проти 9% для друкованого тексту і 17% для аудіозапису), дана методика не отримувала широкого розповсюдження до 2000-х років в основному з технічних причин:
- Дорожнеча і (або) невеликий обсяг записуваної інформації на існуючих в той час носіях (кіноплівка, відеокасети, магнітні дискети), а також складність і незручність їх використання (наприклад копіювання та перемотування на потрібне місце); громіздкість і малий термін служби носіїв.
- Складність експлуатації, незручність, дефіцитність і висока ціна відтворювальної апаратури того часу (кіноапарати, відеомагнітофони, слабкі персональні комп’ютери перших випусків, стаціонарні телевізори).
Поява і широке впровадження в наші дні великооб’ємних і недорогих носіїв інформації, таких як DVD і Blu-Ray, доступних програвачів для них, потужних персональних комп’ютерів і швидкісного інтернету відроджує інтерес до відеонавчання.
Поява дешевих фото і відеокамер, а також простих в освоєнні програм для монтажу відео, графіки, звуку і створення дво-тривимірної анімації призвели до того, що практично будь-яка людина може створити відеопосібник по темі, в якій вона компетентна (напр. відеокурс з рибної лові, з програмування, з природничих наук і т.д.).
В розвинених країнах виготовлення і продаж відеопосібників давно перетворився на домашній бізнес. Виклад матеріалу в них ведеться як правило не складною академічною мовою, а «на пальцях», що ще більше полегшує і прискорює засвоювання матеріалу.
Відеоурок, або відеодемонстрація все частіше використовується в загальній освіті, часто навіть стає одним із основних елементів при вивченні нового матеріалу, ознайомленні з новим ПЗ, їх функціями, можливостями, порівняльними особливостями ПЗ одного типу від різних виробників.
Саме поняття «screencast» було введено в обіг колумністом журналу InfoWorld Джоном Уделл в 2004 році . Автор охарактеризував дану технологію як «відеоролики про софт, записані з мовним супроводом» . Втім, сам Джон Уделл не вважає себе винахідником чогось принципово нового: його роль полягала в «визначенні та розвитку напрямку, за допомогою експерименту та демонстрації» оточуючим можливостей скрінкастингу .
Термін «Screencam» в ужитку може використовуватися як альтернативна назва скрінкаст: спочатку так називалася одна з перших програм, які використовували технологію «записи з екрану».
Скрінкастінг (англ. screen – екран і англ. Broadcasting – передача, мовлення) – процес створення аудіо- та відеоінформації, що дозволяє передавати для широкої аудиторії відеопотік із записом того, що відбувається на комп’ютері користувача . Особливістю його є можливість задіяти одразу кілька «каналів сприйняття інформації»: зоровий, моторний і слуховий .
Скрінкаст (англ. screencast) – цифровий відеозапис інформації, виведеної на екран комп’ютера, також відомий як video screen capture (досл. «відеозахват екрану»). Часто супроводжується голосовими коментарями, виносним текстом, виділенням ключових фрагментів.
Для створення скрінкасту використовують не web-або відеокамери, а спеціальне ПЗ.
Що ж стримує учителя від створення відеоуроків:
- Бракує ідеї для відеоуроку (5%)
- На це потрібно забагато часу (37%)
- Не знає, яку програму застосовувати (22%)
- Не знає, як потім редагувати свій відеоурок36%)
