Вступ дитини до школи ― це різка зміна її життя і діяльності.
Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну.
Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.
Початкова школа – важливий етап у житті школярів, оскільки саме в цей період відбувається перебудова свідомості дитини, її емоційної сфери, соціальна, психологічна і фізіологічна адаптація. Яку б роботу не виконував школяр, чи то розумова праця – опановування нових знань, чи психологічне навантаження – спілкування у великому і різноманітному колективі, – кожна із систем організму повинна відреагувати своїм напруженням. Чим більше напруження вимагається від кожної системи, тим більше ресурсів витрачає організм. Учитель повинен знати, що можливості дитячого організму не безмежні, а тривале напруження і пов’язані з ним утома й перевтома можуть призвести до порушення здоров’я.
В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.
Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Важливим є: постійна зміна форм роботи задля збереження цікавості учнів.
Властива дітям і потреба в русі, вона залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює учнів і знижує працездатність на наступному занятті. Доцільним є застосування фізкультхвилинок на уроках, ігрових форм навчання в колі з м’ячем, рольових ігр.
Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є головною рушійною силою розвитку.
У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мовлення). На кінець 4 класу вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо.
Сприймання школярів молодшого віку стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Сприймання в дітей часто обмежується лише впізнанням і наступним називанням предмета. Сприйняття учнів 1-2 класів відрізняється слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми предметів, а також кольору.
Для того, щоб розвивалося сприйняття, слід вчити дітей виявляти істотні ознаки, властивості предметів і явищ.
В учнів молодшого шкільного віку, особливо у 1-2 класах, провідною залишається мимовільна увага, але вона ще нестійка, тому в навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення. Встановлено, що увага школярів буває достатньо зосередженою і стійкою тоді, коли учні повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них максимум розумової і рухової активності. Якщо учні розглядають предмети і при цьому мають можливість діяти з ними, то в такому випадку вони дуже уважні.
Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. Те що приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу.
Особливо уважними діти бувають в процесі творчої діяльності, так як тут зливаються в одно мислення, чуття і воля.
Крім цього молодшим школярам ще важко розподіляти увагу між різними видами роботи, а також переключати швидко свою увагу з одного об’єкта на другий.
Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Під впливом навчання формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у набутті знань. У дітей цього віку також розвинута наочно-образна пам’ять. Вони краще запам’ятовують конкретні предмети, факти, події. До недоліків відноситься невміння правильно організувати процес запам’ятовування, невміння розбити матеріал для запам’ятовування на розділи чи підгрупи, виділяти опорні пункти для засвоєння, користуватися логічними схемами. У молодших школярів є потреба у дослівному запам’ятовуванню, що пов’язано з недостатнім розвитком мови. Здійснюючи індивідуальний підхід, учитель може стимулювати окремих учнів створювати “розумовий образ”, який відрізняється яскравістю і краще запам’ятовується. Можна навчити учнів прийому відшукування інформації у пам’яті, створювати різноманітні сценарії для збереження запам’ятованого.
Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, збільшується розмаїття сюжетів, створюються нові образи, з’являється здатність передбачати послідовні моменти. Зростає як вимогливість дитини до витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії. Під час навчання для виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет (наприклад, опора на картинку при описі чи розповіді), далі розвивається опора на слово, яке є передумовою мисленого створення нового образу (написання твору за розповіддю вчителя, прочитаною книгою).
Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мисленеві операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Для їх розвитку слід використовувати унаочнення , роботу з картками, систематично давати завдання на групування наочних предметів, словесно означених об’єктів, розв’язування математичних задач.Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас внаслідок постійного спілкування з дорослими й однолітками, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами. Важливо вчити дітей роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і виражати в словах процес та отриманий результат розв’язування задач і виконання вправ.Щодо емоційної сфери. В психології молодший шкільний вік називають періодом афективного реагування, саме молодші школярі найбільшою мірою схильні до переживань. Якщо поведінка дошкільника наївна та безпосередня, відкрита та зрозуміла для оточуючих, то в молодшого школяра з’являється своє внутрішнє життя, і його поведінка вже не буде такою зрозумілою в усіх своїх проявах. Переживання школяра найчастіше непомітні для дорослого. А їх багато: це й страхи, і підвищена емоційна збудливість, і тривога, і занепокоєння. Все це може проявлятися в поганій дисципліні, упертості, відмові від виконання завдань, низькій успішності, навіть за наявності високого інтелекту. Але водночас для дітей характерний життєрадісний, бадьорий настрій, розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби, товариськості, обов’язку, гуманності.
Які ж завдання постають перед нами:
Перш за все намагатися створювати сприятливі умови для інтелектуального, духовного, естетичного та фізичного розвитку учнів початкових класів шляхом упровадження ефективних технологій та методик навчання, контрольно-діагностичної діяльності.
Використовувати здоров’язбережувальні технології в навчально-виховному процесі.
Завжди враховувати індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.
Не забувати, що застосовуючи ігрові форми на уроках, ми спонукаємо в учнів інтерес до навчання та розвиток бажання вчитися.
І пам’ятати, маленькі учні потребують від нас тепла, підтримки, допомоги, розуміння. І ми повинні зробити все, щоб діти отримували радість від власного успіху та навчання вцілому.
