Підлітковий суїцид – серйозна проблема, від якої щороку гинуть десятки дітей.За останній місяць в Україні було багато випадків підліткового суїциду. Крім того, як виявилось, причиною можуть бути різноманітні групи у соцмережах, які спонукають підлітків до небезпечних для життя і здоров’я дій.
Знайшлися так звані “групи смерті” для підлітків у Telegram. Крім закликів завдавати собі болю різними способами, публікують фото нібито померлих підписників із запитанням, чи хочуть це повторити інші.
Чому підлітки втрачають інтерес до життя?
Основна причина, чому у підлітків зникає інтерес до життя, – втрата друзів і відсутність можливості знайти свою компанію, свою “зграю”, людей, які би їх розуміли. Бо емоційна сфера підлітків розвивається у контакті з
однолітками.
Вікова задача підлітків – відокремитися від батьків, відійти у бік і знайти себе. Якщо ж це не вдається, підлітки починають ставити питання: де мої люди та сенс життя?
Така підліткова самотність є у багатьох дітей. Сучасні діти не дуже емоційно стабільні, оскільки у них великий потік інформації, багато прикладів успішних блогерів, тому починають себе накручувати, шукати причини у собі.
При цьому не дають собі можливості знаходити інші варіанти розв’язання цього питання.
Підлітки схильні міркувати про втрату сенсу життя. Коментарі про самотність є практично під кожним підлітковим відео. Водночас необов’язково, що дитина дійсно так почувається або прагне втратити життя. Це такі питання: що, для чого і чому. Дорослі теж часом їх ставлять. Інтернет спонукає думати на цю тему і висловлювати свої думки.
Але не можна казати, що у всьому винний інтернет. Це, ймовірніше, можливість для підлітків поспілкуватися, інкогніто десь повідомити про себе і сказати, що я втрачаю сенс життя. У дітей нестабільна психіка, є багато матеріалів, які дають їм негативну інформацію поміркувати: якщо думаєш про смерть – вихід є. Це суїцидальні групи, які “ловлять” емоційно нестабільних підлітків і починають їх затягувати.
Як батькам зрозуміти, що з дитиною щось не те?
Насамперед треба дивитися на те, як дитина будує контакти зі світом:
- якщо більше сидить у гаджетах, замкнута й не може образно описати свій стан;
- не знаходить слова, щоб розповісти про свої почуття та проведений день;
- якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї;
- слухає депресивну, параноїдальну музику;
- має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах.
У такому разі треба звертатися до фахівців. Діти можуть самі натякати, говорити про те, що їм це не цікаво, що вони щось ненавидять.
Часто помилка батьків у тому, що вони починають заперечувати й казати:
” Чому ж не цікава школа? Цікава! Там дуже цікаві люди!”.
Важливо рахуватися з почуттями підлітка, побути поряд і сказати, що також мали у житті періоди, коли все набридло і була якась сірість.
Треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що ви її приймаєте і про це можна говорити у родині.
Батьки, які відкидають почуття підлітка, – люди, які проживають власну кризу чи кризу родини.
Часто буває, що під суїцидальні депресивні стани підпадають діти з родин, де дорослі проживають свої кризи. Де у родині емоційно все заблоковано, де немає контакту, а є роз’єднаність – життя дитини окремо, життя дорослого – окремо. Зустрілися, за оцінки полаялися, зауваження зробили й все – дитина залишається самою.
Що робити батькам, аби вберегти дитину?
Насамперед, розмовляти з дітьми. Говорити все, що ви знаєте на певну тему. Перед цим можна вивчити культуру, в яку занурена дитина. Якщо це, наприклад, аніме, можна сказати, що є різні аніме: романтичні, трагічні, еротичні, а є суїцидальні. Запитати думку дитини.
Важливо поділитися і скинути ширму того, що з дорослими можна говорити тільки на окремі теми, які сподобаються батькам.
Підлітки дивляться різний відеоконтент, і ми можемо говорити про те, що є як розважальний, так і небезпечний, де хтось хоче маніпулювати тобою і твоєю поведінкою.
Можна сказати дитині: «У нас в дитинстві такого не було. І те, що зараз проходите ви, покоління вашого часу – справжнє випробування. Це головний челендж – вижити у цьому потоці інформації. Зрозуміло, що вам цікаво і хочеться багато чого спробувати. Ми також у чомусь йшли на ризик.» Навести приклад з власного життя.
Батькам потрібно ділитися своїм досвідом. Згадувати себе підлітком і говорити з дітьми через призму спільних розмірковувань, не заборон. Заборони у підлітків викликають ще більше подиву та бажання робити всупереч.
Щодо небезпечних челенджів: треба питати у дітей, чи були у них подібні розмови з кимось. Чи думали самі про таке? Може, хтось пропонував чи пробував і все скінчилося не дуже трагічно?
“Треба влаштовувати дітям “круглий стіл довіри”. І якщо ця тема не буде у тіні, діти матимуть шанс знайти іншу думку, зрозуміти свої почуття і навіть власну мотивацію”
Якщо в дітей бажання просто бути популярним,отримати велику кількість лайків – треба поговорити, яким іншим способом це можна зробити. Адже сучасний світ – це про візуалізацію та популярність.
Чи доречно і ефективно заборони соцмереж і, зокрема, ТікТок, чи потрібен тотальний батьківський нагляд, жорсткі заборони тощо?
Підлітки багато часу проводять без контролю дорослих . Заборона несе за собою ще більш витончену форму обману, де вони ховатимуться від дорослих. Краще говорити про це. Бо обов’язково з’явиться нова платформа, якою діти зацікавляться і дорослі туди не матимуть доступу. Тому спочатку будуємо відносини, а потім думаємо про безпеку.
У розумних межах батьки мають контролювати доступ дитини до смартфона, особливо коли у неї невдалі дні у школі, нестабільний гормональний фон і є небезпека отримувати інформацію з небезпечних груп.
В сучасному світі батькам не вистачає часу на дітей, це й стає причиною дитячих суїцидів.
Як можна не побачити, наприклад, що в дитини порізана рука?
Це значить, що батьки не приділяють їй достатньо уваги.
Для початку потрібно поговорити. Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали палити, вживати алкоголь.
Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на них більше звертали уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів»: так діти намагаються привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися її життям.
Такі речі треба виявляти всіма доступними способами. Можна подружитися з дітьми в соцмережах, щоб бачити, чим вони цікавляться.
Батьки мають звертати увагу на те, що дитина змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з’явилися невідомі порізи. Розширені зіниці, неадекватна поведінка, погана мова, зміна емоційного стану. Це точно батьки мають бачити і це має бути сигналом, що наступним кроком має бути довірлива розмова.
Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти втомлено виглядаєш». Навіть якщо дитина нічого не каже – це привід поспостерігати за дитиною,побачити спить вона чи ні.
У довірливих стосунках між батьками і дітьми видно і відчутно, коли стаються погані речі.
Але часто батьки піддаються паніці. Починають кричати, карати дитину. Це – не правильний підхід.
Якщо мама чи тато в розмові керуються емоціями – в цій ситуації це хибне рішення. Емоції важливі. Але якщо це страх чи злість – то тут вони не порадники.
Батьки найперше мають розібратися в своїх емоціях, спитати самих себе, чому вони сердяться. Відповіддю може бути «мені страшно за свою дитину» або ж «я серджуся, бо мені треба на це відволікатися». Тому кожен з батьків має відповісти на свою емоцію і навчитися її правильно виражати. Коли ви зрозуміли свою емоцію – знайдете правильну відповідь, що робити.
Якщо відповідь на питання «чому ви сердитеся» – «бо треба відволікатися», то вибачте, дитину ви вважаєте зайвою. Якщо відповідь «страшно», то це означає, що ви не підготували дитину до життя, ви боїтеся, що дитина безпорадна.
Ця історія про те, що ні злість, ні страх не є порадником, а є прокурором для батьківської совісті. Після того як ви усвідомите свою емоцію ви на половину вирішите проблему з підлітком.
Батькам потрібно освоїти техніку «активного слухання». Ця техніка допомагає знімати неврози. Якщо нею оволодіти на самих початках спілкування з дитиною, то і в підлітковому віці ця методика стає в нагоді. Бо ви обов’язково знайдете спільну мову з дитиною. Тоді батькам ніякий підлітковий вік не страшний.
Ці довірливі стосунки не дадуть дітям різати себе, не спати ночами, бажати таких квестів. Таких проблем не буде з людиною, бо вона розуміє, що це щось не те, що це не геройський вчинок.
У благополучних сім’ях, де панують довірливі стосунки, дитина знає, яка вона цінна. Вона розуміє, що героїзм насправді полягає в любові, в прийнятті, терпінні, у розумінні іншого, а не лише себе.
Тому найголовніша порада: не будьте байдужими до своїх дітей, навчіться з ними говорити і будувати довірливі стосунки.
