Свідчення про голодомор 1932-1933 років жительки міста Лохвиці Шевченко Марії Іванівни ( 27 квітня 1922 року народження)
– Які, на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?
-Врожай був. Але комсомольці ходили по хатах і забирали всю їжу.
-Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
-Відбирали всю їжу, яка навіть була схована. Забирали комсомольці, разом з якими ходив головний, як старший комуніст.
– Як це відбувалося?
-Приходили групи людей, комсомольці, відбирали все, що було в хаті з їжі, навіть якщо вона була захована. У мене мама заховала мішок зерна під піччю, накрила лахміттям, але і там знайшли та забрали. На горищі забрали квасолю з глечиків, а глечики побили. Великою палкою, що там було на кінці не знаю, ходили штрикали скрізь, шукали схованки.
-Як люди боронилися?
-Ніхто і не намагався боронитися, всі просто дуже боялися.
-Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
-Наш папа пішов до колгоспу, працював на машині, яка прополювала буряки. Їм там варили їсти, отримував лише 300 грамів хліба, якщо в шматочку було менше ніж 300 грамів, тов. нього встромлювали свічку. Більше нічого не давали.
-Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
– Ні такого закону не чула. Мене саму забирали, бо я як сама старша в сім’ї ходила збирати колоски, бо їсти щось треба було.Ми ці колоски у ступі перетирали і варили кашу. Ходили по колоски за 12 кілометрів від Лохвиці, бо біля нас, де я жила, біля Мічуріна, були буряки. А далі в посьолкі, який називався Турове ми збирали колоски. У платтячках по стерні. Збирали цілий день, колосочок до колосочка, спочатку в пелену, а потім висипали у торбу, але приїхав бригадир і у нас відбирав те, що ми назбирали, сварив нас, але більше нічого не робив.
-Чи дозволяли збирати у полі колоски. Залишки городини?
-Ні не дозволяли, але ми все одно ходили дітьми і збирали, довго треба було йти, в сусіднє село, бо в нас росли тільки буряки. Ми дуже заморювалися, бо ноги були пухлі і сил зовсім не було.
-Коли люди почали вмирати від голоду?
-По моєму, весною 1933 року.
-Що було з малими сиротами, чи нами опікувалася держава?
-У нас у місті, по вулиці Кірова, був великий будинок. То була богадільня, ми цей будинок так називали. До цього тут був сільбуд, де показували кіно. А потім зробили богадільню. Там збирали сиріт, підкормлювали.
-Які засоби вживали до виживання?
-У нас була корова. І мама двічі ходила пішки в Ромни, щоб обміняти муку. Першого разу обміняла дві пухові подушки на пуд муки. А пізніше, ще раз ходила поміняла золоту копійку, яку їй тато подарував на весілля, на муку і 5 кілограм рису. З муки мама робила затірку, ми її так називали. Так і вижили.
-Що споживали в їжу з рослин, ягід коріння?Їли все, що їсти можна було, і макуху, і полову, і листя із липи, і акацію. Мама з листя акації робила нам млинчики. Брала лист, різала, додавала трохи муки і жарила на сковороді, сухій, бо олії не було. Їли квітки акації, спочатку вони мені дуже подобалися, були такі солодкі.
-Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
-У нас я про такі випадки не чула. Але вже після того, як голод закінчився, говорили, що в Луці жінка з’їла труп своєї дитини і казали у Білогорілці жінка також свою дитину з’їла.
-Де і хто хоронив померлих від голоду?
-Хто хоронив точно не скажу, працівники колгоспу. А хоронили у байраці біля кладбища, що біля третьої школи. Трупи людей збирали на підводу, де були померлі по хаиах. А потім всі скопом скидали в братську могилу і заривали, як буряки.
Інтерв’ю записала вчитель історії Плужник К.Ю.
